Місто з гучною назвою Теребовля на річці Гнізні вперше згадується в Іпатіївському літописі 1097р. Наприкінці XI ст. вона була центром удільного князівства правнука Ярослава Мудрого, Василька Ростиславовича. У Теребовлянське князівство входили землі південно-східної Галичини, Буковини і Поділля. Статус князівського граду Теребовля втратила 1139р., коли ввійшла до складу Галицького князівства. Після спорудження в 1366р. замку місто стало східним форпостом Речі Посполитої. Магдебурзьке право воно одержало ще 1389р. На високій горі (51 м) збереглися руїни замку, який побудував  староста міста А. Балабан в 1631р.  з більш раннього укріплення часів Київської Русі. Міцні мури (завтовшки до 4-5 метрів) пам'ятають татарські набіги й повстання Северина Наливайка в 1594р. У травні і 1687р. татари захопили і спалили замок.