Почаївська Лавра стоїть на найвищому плато Почаївської гори, підносячись на 70 м над околицями. Це був потужний оборонний комплекс.
На межі ХІІ-ХІІІ ст. грецький чернець із Афону преп. Мефодій (помер у 1228р.) заснував за велінням неба скит (тепер тут Лаврський Свято-Духовний скит). До його учнів у 1240р. приєдналися київські ченці, що тікали від монголо-татарської навали. Після з'явлення Божої Матері вони влаштувалися на Почаївській горі, названій на згадку про р. Почайну, у якій св. кн. Володимир 988р. хрестив киян. Незабаром після цього на Почаївській горі сталося велике диво, що прославило монастир далеко за межами Волині. У вогненному стовпі на вершині гори з'явилася Божа Матір, і на скелі залишився слід її правої Стопи, звідки дотепер стікає Свята вода. Ліва Стопа віддрукувалась на Божій Горі (Кременець).

1559р., дякуючи за гостинність, грецький митрополит Неофіт подарував Почаївській шляхтянці Анні Гостській (Гойській) старовинну ікону Божої Матері, з якої випромінювалося цілюще світло. Завдяки іконі прозрів сліпий брат Анни. 1597р. Анна влаштувала при Успенському храмі монастир і подарувала йому цю ікону. 1604р. ігуменом монастиря став преп. Іов Желізо (1551-1651), який виступав проти Люблінської унії 1596р. Пам'ять великого подвижника вшановують щороку 10 вересня. Того ж дня рака з мощами відкривається для огляду прочанами.

1675р. монастир спробували захопити турки, але після чудесного явлення Божої Матері з апостолами й преп. Іовом вони відступили від лаврських стін і втекли. Граф Микола Потоцький, переконавшись у чудодійній силі Лаврських святинь, виділив Лаврі понад 2 млн. злотих, на які побудовано Успенський собор (1771-83) і братній корпус (1771-80, арх. Г. Гофман). Він домігся, щоб католицька церква визнала ікону По-чаївської Божої Матері Чудотворної (на її зображення в 1773р. були покладені три корони). 1834р. монастир одержав титул Лаври. Успенський храм побудували за проектом архітектора Готфріда Гофмана у стилі пізнього бароко Петро Полієвський і Ксаверій Кульчицький. Висота храму-56 м.