Письмових свідчень про час заснування монастиря не збереглося. Археологічні розкопки проведені М.Рожком виявили залишки долівки дерев'яного храму. Найправдоподібніше, він був зведений Ярославом Осмомислом (1187), князем мудрим і богобойним, чорноризький чин люблячим, що монахів і їхні прибутки призначив для навчання дітей.

Важливим релігійним та культурним центром Святоонуфріївський монастир став у часи короля Данила, за ігуменування тут архимандрита Григорія, "чоловіка святого, якого не було перед ним і не буде по ньому". Саме його посилав Данило Романович в 1246 р. до Папи Римського Інокентія IV для переговорів у справі церковної унії. У 1252-1254 рр. при цьому ігумені перебував литовський князь Лавр-Войшелк. Його коштом було вимуровано, за зразком тогочасних болгарських, новий храм (вівтарна частина сучасної церкви). Подарував він обителі і великі землі. Тому і назвали монастир Лаврівським.

В землі десь поблизу храму є мощі св. Онуфрія Великого (ІV- поч.V ст.), викинуті грабіжниками з дорогоцінної раки в 1498 р. Реліквії святого монаха-аскета збереглись ще в Римі та Брауншвайзі. Св. Онуфрій у всіх народів уважається покровителем породіль.

Відомо також, що свої останні роки князь Лев Данилович, іменем якого назване місто Львів, провів у замку на Замковій (Княжій) горі у Спасі, де й помер 1301 року. Згідно з переказами, перед тим постригся в ченці Святопреображенського Спаського монастиря, де його й поховали. Через певний час тіло князя Лева перепоховали в монастирській церкві св. Онуфрія в селі Лаврів. Спаський монастир зруйнували 1786 року за указом цісаря Франца-Йосифа внаслідок касації (скасування), яку видав австрійський уряд. Будівлі розібрали, а церковне майно передали Лаврівському монастирю. Монастир у селі Лаврів існує з ХІІ ст. У другій половині ХІІI ст. там збудували церкву святого Онуфрія, в якій спорудили нішу-аркосолію для перезахоронення праху Лева Даниловича. Як стверджував дослідник цього монастирського храму, відомий археолог Михайло Рожко, який упродовж 1983-1986 рр. проводив комплексне археологічно-архітектурне вивчення території монастиря та церкви св. Онуфрія, храм у Лаврові є унікальною пам’яткою давньоукраїнської архітектури. Церква у своїй первинній забудові, яка збереглася до наших днів, стала еталоном для прямого запозичення будівничими Поділля, Буковини, Молдови, Румунії.

Храм розбудовували у XVII, XVIII і XX століттях. Лаврівський монастир, який був одним із найбільших і найвидатніших духовних і культурних центрів у Східній Галичині, а також церква св. Онуфія були широко відомими далеко за межами Галичини. Церква св. Онуфрія, побудована для перезахоронення князя Лева Даниловича, стала своєрідним пантеоном для майбутніх поколінь. Окрім князя, вона стала усипальницею для багатьох священослужителів і світських людей. Під час досліджень, які провела згадана експедиція, в північному крилі виявили склеп із похованнями Владики і Митрополита А. Винницького (помер 26.11.1679 р.) та молдавського князя Костянтина і його дружини Неделі Басарабів (близько 1674-1684 рр.). У склепі знайшли поховання іншого молдавського господаря Стефана та Марії Петричайків. Окрім них, у церкві поховано ще двох митрополитів, трьох владик і багатьох інших церковних і громадських діячів.

Під час реставрації храму 1910 року відомий маляр М. Сосенко й ігумен монастиря о. К. Морозовський виявили на стінах бабинця древні фрески. Згодом дослідники, зокрема М. Голубець, зробивши хімічний аналіз, датували їх XV століттям. Старовинна пам’ятка монументального живопису має для України особливе значення, оскільки роботи українських майстрів цього часу (ХV ст.) є на території Польщі (Краків, Люблін, Сандомир, Посада Работицька). Лаврівські фрески дуже важливі й у ширшому історично-культурному плані, оскільки пам’яток цієї доби західноукраїнського походження немає. Цей живопис свідчить про інтенсивні взаємовідносини між Україною та балканськими державами.
 
Заслуговує на особливу увагу й культурно-освітня діяльність монастиря, у стінах якого в різні часи були різноманітні кваліфіковані навчальні заклади. З 1693 р. в ньому містився новіціат, який згодом перетворили на духовну семінарію. Впродовж XVIII ст. тут були богословські, філософські та риторичні курси для василіанських кліриків. Із 1788 р. до 1911 р. при монастирі діяла Окружна головна школа, яка зазнала великої слави і була одним із перших закладів такого типу в Галичині. За 123 роки існування Лаврівську школу закінчили 6061 учень і 321 учениця. Випускники цієї школи продовжували навчання, ставали відомими науковцями, дипломатами, урядовцями.

Відомо, що при монастирі діяв ліцей, а також курси підготовки й удосконалення вчителів для початкових шкіл. Отже, Лаврівський монастир чимало доклався до розвитку культурного й освітнього життя Галичини. В архівах монастиря зберігали пергаментні аркуші з XII-ХІІІ століть, грамоти князя Лева, польських королів, стародруки, грамоти гетьманів, владик, молдавських господарів. У монастирі була велика бібліотека, яка належала до найповажніших на західноукраїнських теренах. На початку ХХ ст. при монастирі створили церковний музей, який придбав прекрасну колекцію старовинних ікон XV-ХVIII ст. ст. Лаврівський монастир також був місцем численних духовних відпустів: на Благовіщення (7 квітня), на Вознесіння, на Онуфрія (25 червня), на Івана (7 липня), на Воздвиження Чесного Хреста (27 вересня).

Трагічна доля спіткала ченців у більшовицькі часи. Монастир зруйнували, монахів розігнали. Бібліотеку, музей знищили, а скарби, що там зберігали, вивезли за межі України. Церкву перетворили на складське приміщення школи-інтернату, що негативно та руйнівно позначилося на самій споруді: пошкоджено каналізаційну систему, стіни “доїдає” грибок. 1993 року монастирське приміщення повернули ченцям ЧСВВ. У монастирі перебуває четверо-п’ятеро монахів. Нині церква є святинею греко-католицької громади села Лаврів, у якому мешкає близько 400 осіб.

На фото:

Церква св. Онуфрія, Оборонна башта, Келії

Фото: Ґульнара Саврук