Микола Дмитровський 11 листопада 1420 р. фундував у селі дерев’яний храм під титулом Всіх Святих і дав йому велике поле та півтора лани сіножаті, плюс став на потоці Шапін (Сапін). Ксьондзу, крім традиційної десятини, дісталася ще й колода жита від кожного селянського лану та овес перед днем св. Мартина.
(...) Після однієї з перших перебудов костел отримав нового патрона – св. Леонарда, і протримався з ним аж до 1492 р. Саме тоді дерев’яну святиню було зруйновано під час татарського нападу, а нову на її місці вібдудовано вже у камені. Її теж неодноразово нищили (1575, 1589, 1648 роки), але потім завжди відбудовували.
В 1546 р. при храмі почало діяти братство.
В 1532 р. власниця Звенигорода і Жукова Софія Кориткова уклала угоду з парохом Бернардином Колачеком: храм отримував снопову — ще й з цих сіл. В 1544 р. до мартиролога постраждалих (ячменем та вівсом) за віру додалися ще й села Виннички та Дмитровичі. Навіть в середині XVII ст. десятина все ще слухняно сплачувалася: щороку кожне село надавало по 8 корців ячменю і жита, а ще платило 15 злотих (з 1772 р., після відходу Галичини до Австрії — по 7 злотих 30 крон).
З 1594 р. парафія належала францисканцям, що підтверджено й булою папи Климента VIII за 1602 р. Прибутки костелу йшли на отримування студентів та новіціату францисканського ордену. На користь костелу поміщики з навколишніх сіл все жалували й жалували нові десятини: в 1626 р. 50 злотих щорічно почав надавати Олександр Тшебінський з села Чижиків, а в 1660 р. десятина дісталася від села Городиславичів і його власника Петра Одновського.
З візітації 1755 р. відомо, що в храмі було 8 позолочених вівтарів, хори і орган. Біля храму стояла ДЕРЕВ’ЯНА дзвіниця з 3 дзвонами. 29-30 липня 1774 р. відбулося посвячення НОВОГО костелу святих Миколая і Леонарда. З дерев’яним притвором. Освятив храм Вацлав Сераковський, львівський архієпископ. Від 1492 р в храмі збереглася стара апсидна частина та фрагменти південної сторони. Так що XV століття згадано не дарма, все по-чесному. Хоча навіть від 1774 р. залишилося небагато: в 1894 р. святиня була розширена з північного боку.
В 1802 р. ксьондз отримав нову муровану плебанію з 6 кімнат. В плебанії жив не лише священик, а й вікарії (їм належало 2 кімнати).
1 травня 1823 р. храм з візітацією відвідав львівський архієпископ Алойзій Анкевич. А за кілька днів по візітації в костел вдарила блискавка. Було пошкоджено образи св. Михайла і Валентина, вибито 6 вікон. Вночі 20 грудня 1825 р. горіла плебанія.
В 1857 р. храм було помальовано Михайлом Лозінським, а у 1859 р. великий вівтар було позолочено львівським майстром Яном Лагоцьким, який отримав за це 460 злотих. В 1860 р. за 200 зл. відреставрували орган.
Перебудова 1894 р. мала місце тому, що храм вже не вміщав всіх парафіян. В 1897 р. костел було вкрито новим дахом. З 1898 р. служби тут постійно відправляли аж два ксьондзи.
В 1901 р. було розширено прикостельний цвинтар та обсажено його привезеними з Брюхович ялинами. В 1903 р. храм знову розписують: на цей раз це зробив Табінський, отримавши за роботу 1 750 злотих.
11 жовтня 1908 р. відбулося урочисте посвячення костельних дзвонів: найбільший з них важив 550 кг ("Марія"), середній - 294 кг ("Юзеф", Йосип), а найменший - 169 кг. ("Іван Євангеліст"). В 1912 р. куплено новий орган за 1 700 крон, а наступного року було встановлено новий великий вівтар за 8 000 корон.
В часи Першої світової костел не постраждав, хоча 21 червня 1916 р. військова комісія й збрала для потреб війська 2 найбільших дзвони.
Зараз храм віддано, наскільки зрозуміла, місцевим греко-католикам.

Надруковано 30 на 45 обидві фотографії.