На захід від Болехова (14 км) розташовані знамениті скелі та печери біля села Бубнище (Скелі Довбуша). Ці печери з лавками, сходи, рови, вали-бійниці, криниця глибиною 6 метрів та інші споруди невідомого призначення давно цікавили мандрівників та істориків. Більшість учених вважає, що найімовірніше -- це залишки скельного монастиря, схожого на Манявський Скит.

Ботаніко-геоморфологічний резерват "Скелі Довбуша" був затверджений як пам'ятник природи республіканського значення 1981 року. Його площа 100 га.

Основна група скель, висота яких до 30 м, півколом охоплює з півночі і сходу внутрішню площу, з західного боку обмежену ровом і, очевидно, оборонним валом. Висота входу в основну печеру становить 1,6 м. Над печерою видовбана в скелі відкрита полиця глибиною до одного метра, над нею прорубані в камері косі рівчики, в яких, мабуть, був закріплений дах дерев'яної прибудови.

Далі праворуч розміщена друга, дещо більша, відкрита печера, висотою 2,3 м. Її називають "конюшнею". Біля неї ще одна невелика печера, яка, можливо, служила мешканцям цієї старовинної оселі для зберігання знарядь праці та харчів. Крім основної групи скель, якими оточена стародавня оселя, в навколишньому лісі навкруги неї є чимало окремих скель-веж. Серед них на заході - "Тюльпан" (до 40 м висоти), на південний захід -- "Лялька".

Серед населення є багато легенд і переказів про ці печери. Дехто вважає, що тут були замки або сторожові укріплення ще з руських часів, які сповіщали населення про тривогу перед нападом. Досі збереглись сліди прибудов до скель, можливо, то були дерев'яні стіни і укріплення якогось замка. В одній з легенд говориться, що напали татари на Болехів і запалили його: "А наші люди чули і віділи, як горіло місто. Селяни тоді стали бубніти в бубен і так давали знати, аби ся ховали люде, бо близько ворог. Від того й Бубнище." Дехто пов'язує різні споруди в печерах і самі печери з перебуванням там ватажків карпатських опришків, особливо з іменем Олекси Довбуша. Він справді бував у цих місцях, але навряд чи довго міг би залишатись тут: адже скелі були всім відомі. Що вже говорити про легенду, за якою Довбуш, як людина небаченої сили, власними руками збудував всі тутешні укріплення і будови. "Ходив туда і Довбуш. Любив там си спочивати. Якби ни тота Дзвінка, що го зрадила, бо бов щи довго пожив. А вна віддалася за Штефана Дзвінчука та й розказала му, чим мож Довбуша вбити. Як уже Довбуш прощався з тим світом, у горах зірвалася така буря, такі громи, а вітри хватнули тоту Дзвінку в хмари і верли і коло того замку.
Як станете лицьом до тих кімнат у скалі, то з лівого боку і троха ззаду стойит високий камінний стовпище. "То Дзвінка скаменіла," -- говориться в одній з легенд. Печери в скелях не раз відвідував Іван Франко. 1881 року він, побувавши тут, написав філософський вірш "Бубнище". Вже згадувалось що, влітку 1884 року Іван Франко вів тут свою першу групу студентів мандрівників за маршрутом: Борислав -- Східниця -- Урич -- Корчин у Бубнище і далі у Гуцульщину. Під враженнями від цієї мандрівки він написав поему "Україно-руська студентська мандрівка" і вірш "В дорогу". Влітку 1890 року Іван Франко пішки прямує зі Стрия до Верхнього Синьовидного, а звідти -- до Бубнища, опісля -- у село Лолин.

Сходами можна вийти на вершину скель, з яких відкривається чудова панорама на карпатські хребти, вдалині, на південному заході, можна побачити гору Ключ.

До Бубнища можна мандрувати від Нижнього Синевидного (Синевідсько) трасою Стрий -- Сколе долиною річки Тишівниці (11 км). Дійти до Скель Довбуша можна і від села Розгірче (12 км), що на правому березі ріки Стрий.